Всі Новини
           

Тур №2. Робота №9. Угорщина і національні меншини нинішнього Закарпаття у 1939–1944 роках

Тур №2. Робота №9. Угорщина і національні меншини нинішнього Закарпаття у 1939–1944 роках

В останній день цьогорічної зими у Закарпатському угорському педагогічному інституті (м. Берегово) відбулася презентація книги заступника голови Товариства угорської культури Закарпаття, депутата обласної ради, історика Василя Брензовича «Політика щодо національних меншин на возз’єднаному Підкарпатті 1939–1944». На акції, окрім викладачів і студентів інституту, були присутні також представники різних громадських організацій, краєзнавці, медійники, друзі і знайомі автора книги. Модератором презентації виступив Генеральний консул Угорщини у м.Берегово Іштван Товт.

Після виступу Василя Брензовича і рецензентів відбулося жваве обговорення цього видання, котре, безперечно, є надзвичайно важливим не тільки для угорського, але й українського читача. Нижче ми спробуємо дати читачам деяку уяву про зміст цієї праці.

«Sine ire et studio»

 Книга Василя Брензовича – це відредагований варіант його дисертації, що була захищена автором у Будапештському університеті імені Етвеша Лоранда. Мова йде про суто наукове видання з відповідною структурою і науковим апаратом. У роботі багато ілюстрацій, частина з яких, що належить колекціонеру Івану Шепі, публікується, мабуть, вперше. У вступній частині автор книги вказав на мотиви, які спонукали його до вивчення цієї теми. Серед останніх є як романтичні (наприклад, робота в історичній будівлі нинішньої обласної ради та облдержадміністрації), так і суто прагматичні, політичні (відповідь на антиугорські виступи щодо політики Угорщини 1939–44 рр.). Важливо наголосити, що дослідник писав свою роботу не тільки на базі існуючих публікацій, а й використовував архівні матеріали Угорщини. На сьогоднішній день, очевидно, він є найліпше обізнаним закарпатським істориком що стосується угорських архівних джерел часів Другої світової війни. Які матеріали історик використав для написання своєї роботи – видно з тексту книги, а які залишилися поза ним – ми не знаємо. Що стосується використаної літератури, то слід зауважити, що частина важливих праць із цієї проблематики, зокрема польських і словацьких вчених, випала з поля зору автора книги. А між тим без врахування цих досліджень важко обійтися при дослідженні теми національних меншин Закарпаття у зазначений час.

 При написанні книги Василь Брензович намагався дотримуватися дуже важливого для вченого-історика принципу: «Sine ire et studio», тобто неупередженості, безпристрасності. Це йому переважно вдалося, але, як чесно зізнався дослідник, він не міг повністю відірватися від способу свого мислення та того життєвого становища, в якому знаходиться на даний момент.

Рутени

 У трьох розділах книги – «Угорська політика щодо меншин Підкарпаття перед возз’єднанням», «Підкарпаття під час угорської військової адміністрації і переході на цивільну адміністрацію» і «Підкарпаття в часи цивільної адміністрації» – автор послідовно вживає по відношенню до місцевого (нині українського) населення термін «рутени». На жаль, дослідник не приділив належної уваги цій проблемі, адже чітке її бачення багато в чому прояснює картину політичного розвитку краю. Використання терміну «рутени» як назви русинів, угроросів, карпаторосів, малоросів, українців оправдується лише тим, що в часи гортистської Угорщини вона була офіційною назвою місцевого українського населення. Прем’єр-міністр Угорщини Пал Телекі обґрунтовував це тим, що в угорських середньовічних (латиномовних) документах вживалася саме дана назва. І нікого не хвилювало, що саме населення себе рутенами не називало. Більше того, слова «рутен» і «русин» за своїм походженням абсолютно різні, хоч і позначають один і той же етнос. Зауважимо, що на неофіційному рівні угорці називали місцевий люд і русинами, і угроросами, і карпаторосами. Ось тільки називати його українцями було заборонено. Хоч усі чудово знали і визнавали, що жителі Підкарпаття за походженням малороси (українці). У чому причина такої панічної боязні угорцями назви «українці»? Вона проста: за всяку ціну вберегти Закарпаття від політичних аспірацій з боку України як держави. У часи Горті це було зрозуміло, адже країна захищала себе від сепаратизму, намагалася забезпечити на майбутнє свою територіальну цілісність. Недаремно урядовий комісар Підкарпаття Міклош Козма так активно боровся за створення окремого рутенського чи русинського народу, і саме це було одним з головних завдань Підкарпатського общества наук. Дійшло до того, як випливає з книги Василя Брензовича, що вводилася державна цензура з метою уніфікації мови «рутенських» газет. Але експеримент провалився, адже змінити об’єктивні чинники (мову, культуру і побут, релігію), які століттями формували людей в етнос, навіть силою, неможливо.

Бертолон та інші

 Значна увага в книзі приділяється історичним особам, які відігравали важливу роль у формуванні угорської політики щодо тодішнього Підкарпаття. Василь Брензович характеризує три основні течії в тогочасному суспільному житті краю, а саме: русофільську, українофільську і русинофільську, а також характеризує її лідерів. Дослідник вперше серед закарпатських угорських істориків на підставі угорських архівних даних пише про те, що Андрій Броді, як голова Автономного Землеробського Союзу, будучи громадянином Чехословаччини, систематично отримував із Будапешта вказівки щодо політичних вимог, мав підпільне прізвище «Бертолон» і отримував за це значні суми грошей. Його партія отримувала на рік 58 тис. крон, що перевищувало фінансову допомогу, яку отримувала місцева угорська партія Е.Корлата[!]. Принагідно зауважимо, що лідер русофілів, керівник Общества Духновича Степан Фенцик, громадянин Чехословаччини, теж отримував, але від поляків, значні суми грошей (підпільне прізвище «Доктор Русинський»). Дослідник вказує, що Угорщина і Польща постійно узгоджували свою політику щодо Підкарпатської Русі й відповідно до цього інструктували Бродія і Фенцика, зокрема щодо, наприклад, необхідності проведення плебісциту про державну приналежність краю.

 Згадані політики були конкурентами і не дуже полюбляли один одного. Ось як характеризує їх угорське урядове джерело, уривок з якого наводиться в книзі Василя Брензовича: «Бертолон (Броді) мало їздить, якщо йде, то добре одягнений, на машині. Демагогія Фенцика більш дієва, бо він часто йде з трьохденною бородою і пішки… Я переконаний, що Фенцик розпоряджається великими сумами, з яких багато відкладає собі, але робить це якось спритніше, як інший, який на вершині однієї гори (Замкова гора в Ужгороді, нині – будівля Інституту гунгарології) збудував віллу, щоб усі бачили». Дослідник наводить також цікавий факт про Фенцика, який був прихильником фашизму Муссоліні, що той під час своєї першої промови в парламенті привітав усіх присутніх типовим фашистським жестом руки. Пізніше, у 1944 році, вже Броді створив на Закарпатті партію фашистського типу, яка співпрацювала з нілошами Ференца Салаші. Обидва політики після війни були страчені радянською владою; пізніше А.Бродія українська влада реабілітувала.

 Окремо зупиняється автор книги і на подіях Карпатської України, стверджуючи, що український рух на Закарпатті підтримувала фашистська Німеччина. Коли необхідність цієї території для стратегічних цілей Німеччини відпала, вона дозволила Угорщині окупувати Карпатську Україну. Августин Волошин і керівник цієї держави, як пише історик, і не здогадувалися про те, що за їхньою спиною про все вже домовилися. На думку Василя Брензовича, напередодні приєднання Карпатської України до Угорщини січовики тероризували населення і саме внаслідок цього терору на виборах до сойму в лютому 1939 року перемогло Українське Національне Об’єднання.

 Сам процес військової окупації Карпатської України, зважаючи на тему книги, описаний стисло. Кількість загиблих січовиків в околицях Хуста автор, на основі угорських джерел, оцінює у близько 200 чоловіків. Згадує він і розстріл січовиків біля Перечина, а ось про події на Верецькому перевалі в книзі відомостей немає. Можливо, архівні матеріали про масові розстріли у цьому місці, які сьогодні вже підтверджені археологічно, будуть опубліковані пізніше. Надзвичайно важливим висновком Василя Брензовича, хоч і прозвучав він тільки під час дискусії на презентації книги, є те, що Августин Волошин не був фашистом. Зважаючи на систематичні публікації в угорській пресі, які намагаються зобразити Президента Карпатської України як фашиста, публічна заява угорського історика, який обізнаний з джерелами того часу, є надзвичайно важливою.

 Звичайно, окрім чисто політичних питань, у згадуваній книзі розглядаються також питання економіки, освіти, релігії і культури. Читач може знайти чимало цікавих фактів з історії нашого краю, про які мало хто здогадувався. Хто б міг подумати, що, наприклад, збір лісових ягід чи грибів у той час був суворо регламентований і право збирати лісову живність та реалізовувати її отримала одна людина – граф Мігай Ондрашші. Це, звичайно, викликало невдоволення місцевого населення, яке жило в гірській місцевості. З іншого боку, вирубка лісів і обробка дерева набула таких масштабів, що на Підкарпатті не вистачало в цій сфері робочих рук. І таких цікавих фактів автор книги наводить чимало.

Депортація єврейського населенн

 Хоч тема книги стосується національних менших Підкарпаття (нинішнього Закарпаття), але автор аналізує переважно питання, пов’язані з рутенами (українцями). Інші національні меншини, наприклад німці, словаки чи румуни, спеціально не розглядаються. Єдина меншина, окрім українців, яку не обійшов дослідник, це – євреї, і то в контексті їхньої депортації. Василь Брензович наводить важливі відомості про першу депортацію євреїв із Закарпаття у липні 1941 року, одним з ініціаторів якої був урядовий комісар Міклош Козма. З цього приводу він провів переговори з міністром внутрішніх справ і самим Гортійом. У листі до Бардошшія від 10 липня 1941 року він пише: «Наступного тижня я перекладу через кордон сюди перебіглих галіціанів (євреїв. – Й.К.), які не мають угорського громадянства, експонованих українських агітаторів та циган». Зрештою, депортували лише євреїв (близько 18 тисяч), яких у серпні під Кам’янцем-Подільським було вбито.

 Однак більш страшні часи настали для євреїв у квітні–травні 1944 року. Історик стисло описує трагедію закарпатського єврейства, вказуючи на те, що участь у депортації брали, окрім військових, і місцеві органи влади. Більшість мовчки виконували накази, хтось навіть із радістю, але були й такі, котрі не хотіли виконувати злочинні накази, як, наприклад, мукачівські жандарми Вітийз і Деак, котрі відмовилися катувати людей у гетто. Впродовж квітня – початку травня 1944 року, коли урядовим комісаром Підкарпаття був Вілмош Пал Томчаній, від євреїв відібрали майно, а їх самих зібрали в гетто. Саму депортацію здійснив уже інший урядовий комісар Ондраш Вінце. У книзі не вказано, скільки євреїв було депортовано й загинуло в концтаборах, але з інших джерел відомо, що в межах 80–100 тис. чоловік.

 Загалом книга дуже важлива, особливо для угорського читача, бо чимало міфів про історію Закарпаття, які міцно трималися серед закарпатських угорців, тепер розвінчані. Книга важлива і для українців, оскільки її написав угорець, добре обізнаний з угорськими архівами, тобто достовірний у своїх висновках дослідник. Його головний висновок – угорська політика щодо Підкарпаття, його національних меншин не була фашистською за своїм змістом і характером.

Йосип Кобаль,кандидат історичних наук

ФЕСТ,

23 травня 2012р

Расскажите об этом своим друзьям
29/06/12 15:59
Коментарі (0)

Додати коментарій
Ваше ім'я:

Введіть контрольний код, який ви бачите на зображенні:


Якщо ви не бачите контрольний код, це означає, що у вашому браузері відключено підтримку графіки. Включіть її та перезавантажте сторінку.

Повідомлення:




Залишаючи коментарі, дотримуйтесь Правила поведінки на сайті .
Коментарі, які не відповідають пунктам виписаних в Правилах - будуть видалені!
Пошук:   
Загрузка
новини та телепрограмма на сьогодні
Загрузка...
Global Consulting Company ясновидящая экстасенс потомственный маг эксклюзивная одежда
© 2010, MEDIACENTR.INFO . Усі права захищені.
Використання матеріалів MEDIACENTR.INFO дозволяється за умови посилання
(для інтернет-видань — гіперпосилання) на MEDIACENTR.INFO.
Передрук, копіювання чи відтворення інформації,
що містить посилання на інші джерела в будь-якому вигляді заборонено.
51116 - 99 - 102

Lucien Piccard is about the a lot of uk replica watches acclimatized watchmakers in the accepted society, operating out fake watches of any amazing host to Switzerland which is alleged your arresting abode affiliated with actual best superior watch, Lucien Piccard is absolutely cloudburst bodies over Eighty seven decades anytime back the swiss rolex time associated with 1923 and actualization been acclaimed apropos abundant assortment of finest akin of superior watches.