Всі Новини
           

Амнезія совісті, або кухня провокаційного хабара від СБУ!

Амнезія совісті, або кухня провокаційного хабара від СБУ!

В лютому 2015 року обласні та республіканські ЗМІ майже одночасно повідомили про чергову перемогу СБУ на ниві боротьби із корупцією – ними нібито було затримано Іршавського воєнкома на вимаганні хабара за відстрочку від призову на військову службу в рамках четвертої хвилі часткової мобілізації. На це військовий комісар Закарпатської області Іван Васильцюн одразу ж заявив, що дача хабара військовому комісару Іршавсько-Виноградівського ОРВК була провокацією.

Згодом прес-службою військової прокуратури Західного регіону було повідомлено про завершення досудового слідства та передачі матеріалів до суду.

В редакції газети «Правозахист» чули про цю історію і не надали їй належної уваги, адже на просторах зубожілої держави, в якій найнижчий рівень життя в Європі та найвищий рівень корупції, це не дивина.

Ставлення до цієї справи змінила випадкова розмова, під час якої було почуто стільки несподіваного та шокуючого, що було прийнято рішення відвідати одне із судових засідань в Іршавському районному суді, що нещодавно і було зроблено головою ЗОО ВГО «Правозахист» Михайлом Темновим.

Його перше враження: «В своєму житті я бачив багато чого несподіваного, але щоб так нахабно та цинічно і одночасно бездарно фальшували кримінальну справу і на біле говорили чорне – вперше!»

 Після цього суду він розпочав власне журналістське розстеження і обіцяє, що громадськість краю буде вражена чисельними документальними матеріалами, зібраними ним фактами. Тому надаємо йому слово.

Історія перша. Шахраї та жертва-провокаторша

Контрабандні «тунелі», російські «шпигуни» та «диверсанти»

Перш ніж розповідати вам, шановні читачі, про цю кримінальну справу, яка вже, без сумнівів, завершиться поновленням керівника Іршавського військкомату на займаній посаді, покаранням її фальсифікаторів та не менш активних виконавців, щоб вам було зрозуміло, чому таке стало можливим у нашому краї, я хочу зупинитися на тому фоні – причинах.

Так вже сталося, що я, як колишній працівник СБУ, в силу різних обставин із скепсисом ставлюся до усіх гучних заяв прес-служби УСБУ в Закарпатській області. Це пов’язано з тим, що я чудово обізнаний з «кухнею» різного роду фальшувань і як це можна використати із допомогою підконтрольних засобах масової інформації.

Для свідомості пересічного жителя Закарпатської області таке сенсаційне повідомлення в ЗМІ є беззаперечною подією та подальшої перевірки правдивості не потребує, оскільки такий факт виявили поважні структури, але чи це так? Щоб не бути голослівним, наведу декілька прикладів.

На пам’яті усіх закарпатців та громадян України тунельна історія – викриття словацькими митниками влітку 2012 року підземного контрабандного тунелю під Українсько-Словацьким кордоном на околиці м. Ужгород. Саме з першого дня я розпочав журналістське розстеження, тому, як ніхто інший, краще знаю усі обставини та нюанси цієї історії, різні «підводні» течії.

Перший і конкретний інформаційний ляп прес-служби УСБУ в Закарпатській області стався через місяць, коли ними, за вказівкою зіркового керівництва – розумій контрабандистів у погонах – було організовано та проведено «блискучу» публікацію, в якій повідомлялось про викриття другого тунелю в с. Сельменці Ужгородського району, в якому були такі ж самі «рельси, електричні кабелі, вагончики…», що не на жарт перелякало словацьких поліцейських.

У нас керівництво УСБУ в Закарпатській області бовкнуло, не подумавши, через свою прес-службу, а в них пригнали техніку і почали рити, шукаючи тунель із обладнанням…

Я перевіряв цю інформацію через оточення вище зазначеного керівництва та безпосередньо поспілкувався із працівниками «Альфи», які брали «штурмом» цей об’єкт із «тунелем», у який псу важко залізти, тому швидко з’ясував, що це є мильна бульбашка, мета якої відволікти увагу від подій навколо справжнього тунелю в передмісті Ужгорода і показати громадськості, що СБУ працює!

Не було там тунелю із «рельсами, електричними кабелями та вагончиками…». Однак брехлива заява прес-служби пішла у світ. І кого це схвилювало? Та нікого… окрім перепуджених сусідів, які сприйняли брехню, в їхньому розумінні солідної державної правоохоронної установи, за правду. В них би за такі інформаційні жарти усіх причетних звільнили. В нас це норма!

Після цієї події я перестав вірити повідомленням цієї правоохоронної установи, і коли в подальшому виникала необхідність, перевіряв усі їхні офіційні заяви. Результати тільки підтверджували раніше зроблений висновок. За доказами далеко ходити не буду. Вже давно збирався написати на цю тему невеличкий аналітичний огляд за повідомленнями прес-служби УСБУ в Закарпатській області стосовно резонансних подій, таких як шпигунство та диверсії. Усюди по Україні їх ловлять сотнями і майже «сітями» із допомогою «сейнерів», а в нас суцільна тиша. Але на це все не було часу. Спробую стисло пройтися по інформаційних «перлах» цієї установи.

21 липня 2014 року закарпатські та українські СМІ вибухають черговою сенсацією від СБУ: «На Закарпатті СБУ схопила диверсанта-шпигуна».

Не оцінити таку новину майже неможливо, адже це безпосередньо стосується діяльності СБУ. За це ж вони, як кажуть в народі, хліб їдять з маслом та ікоркою…

Цитую: «У Закарпатській області Службою безпеки спільно з підрозділом ДПС України затримано громадянина України «З», мешканця м. Перечин. Зловмисник здійснював приховану деталізовану фотозйомку будівель, споруд і прилеглих територій Міжнародного аеропорту «Ужгород» (злітна смуга, диспетчерський пункт, об’єкти навігації і радіолокації) та Оноківської ГЕС (Ужгородський район)», – розповіли в прес-службі СБУ.

Під час проведення огляду за місцем проживання підозрюваного у шпигунстві виявлено додаткові речові докази протиправної діяльності – бойовий розрахунок потреб 15-го окремого гірсько-піхотного батальйону ЗС України (дислокується в Закарпатській області) та посібник Міністерства оборони СРСР «Руководство по подрывным работам» (має гриф «для службового користування»). «За даним фактом слідчим відділом УСБУ в Закарпатській області відкрито кримінальне провадження за ознаками вчинення злочину, передбаченого ст. 113 (диверсія) Кримінального кодексу України», – підкреслили в Службі безпеки. http://uapress.info/uk/news/show/28585

Що на все це сказати? Круто! Зірки на погони, ордени та медалі на груди! А далі ще цікавіше.

Як повідомило Закарпатське Інтернет видання «Мукачево. net», «…Закарпатський диверсант мав чітко поставлені завдання іноземних спецслужб. Про це редакції видання, на правах анонімності, заявило кваліфіковане джерело в органах держбезпеки.

За словами співрозмовника, виготовлення знімків аеропорту, об’єктів навігації та радіолокації показує про чіткість поставлених завдань, а також попередню підготовку диверсанта. Взагалі-то фотографування аеропорту без відповідного дозволу категорично забороняється законодавством України.

Про неабияку важливість виконання спецзавдання показує зацікавленість диверсанта роботою Оноківської гідроелектростанції, адже така робота, як правило, ведеться з метою подальшого підриву стратегічного об'єкту. Наслідки: затоплення навколишніх населених пунктів, знеструмлення частини регіону, відволікання армії та МНС від прямих обов'язків.

Посібник Міністерства оборони СРСР «Руководство по подрывным работам» – черговий доказ тривалої підготовки диверсанта, тим паче, що таку книгу не знайдеш у магазині чи бібліотеці. Вона видається під час навчання чи проходження курсів підготовки відповідних спецслужб.

Джерело в органах держбезпеки заспокоює: Закарпатська СБУ спрацювала швидко та кваліфіковано. Ведеться розслідування».

Минув рік, а я, наївний, все чекав продовження цієї «шпигунської» історії.

Для мене це була подія – конкретний результат контррозвідувальних заходів. А для пересічного журналіста може нічого особливого. Ну затримали, так затримали. По країні їх сотнями ловлять і що тут дивного? А дивного є багато чого. Сам зміст тексту на наведених в ньому так званих ознак «шпигунства» та «диверсії», навпаки, наштовхує на чисельні роздуми із приводу компетентності працівників, які готували це повідомлення, коментували його та надали інформацію журналістам. Мова про останніх вже не йде – вони в цих питаннях суцільний некопенгаген.

Судіть самі. Аеропорт не є військовим об’єктом. Будувався в радянські часи, до того ж інформація про нього, як і про технічні характеристики усіх інших аеропортів, в тому числі і цивільних українських та світових, є відкритою. Це ж був Міжнародний аеропорт, а не військовий. До того ж на ньому сідали пасажирські літаки із Москви. Самі характеристики аеропортів можна знайти у «Викіпедії», навіть із фотографіями з космосу, більш якісними ніж фото із допомогою звичайної «мильниці», до того ж «прихованої».

Можна коментувати також інше. А сенс? Перш ніж це робити, потрібно зустрітись із самим «шпигуном» і задати йому декілька питань про те, хто підказав, чи то наштовхнув його то фотографування аеропорту та Оноківської ГЕС.

Ви бачили Оноківську ГЕС? Як що ні, то подивіться та прикиньте, чи доцільно її підривати і що може затопити вода, яку утримує її дамба. Теж саме питання напрошується і про зачуханий посібник підривника часів СРСР із «грифом», виданого на «зборах» диверсантів у Росії. Його наявність нічого не доводить. Інформації про підривні роботи в Інтернеті більш ніж достатньо, навіть із рекомендаціями виготовлення вибухівки із наявних матеріалів, які можна придбати в магазині.

Писати про чіткі завдання, поставлені іноземними спецслужбами та «про бойові потреби…» тощо, я вже не маю бажання – це діагноз, після якого можу тільки порекомендувати як працівникам СБУ, так і журналістам, які ведуться на їхні сенсації, прочитати книгу «Як керувати Всесвітом і при цьому не потрапити до санітарів».

Але ближче до справи. Щоб не витрачати часу, я поцікавився у своїх колишніх колег, які, у відмінність від керівництва, ще дружать із головою, цією історією, адже весь час із приводу цього резонансного викриття було тихо, не було повідомлень в ЗМІ про вирок суду.

Яким же було моє здивування, коли я почув у відповідь, що кримінальної справи взагалі не було – всі матеріали тишком-нишком зам’яли…

Після цього я вирішив знайти перечниця та поспілкуватися із ним. Але потім відмовився, коли компетентні джерела в Перечинській прокуратурі та суді мені розповіли, як цей «шпигунодиверсант» задовго до вказаних подій ходив голим із лампочками на голові… І взагалі він у Перечині усім дуже відомий, але тільки не СБУ. А ви в це повірите?

Якщо це зрозуміло, то не є зрозумілим рівень кадрів УСБУ в Закарпатській області. Хоча, можливо, що це і щось інше… Я б сказав і те, і інше. Якщо змістовніше і одним реченням – гелетейщина! Виник він на сході України. В нашому випадку – це коли треба показати швидкий оперативний результат роботи, як для центру, так і громадськості краю. Мовляв, ми теж працюємо.

В Інтернеті під цими матеріалами багато-чого написано, в тому числі з гумором... Діагноз – він і в Африці діагноз!

До речі, із сайту УСБУ в Закарпатській області повідомлення прес-служби про затримання «шпигунодиверсанта» зникло. Із чого це?! Їх там, повідомлень, і так, як кицька наплакала...

Цитую далі. «Священик затримав російського шпигуна»

Ініціатором затримання став місцевий священик отець Андрій. Він розповів, що почалося все з того, що він звернув увагу на людину кавказької зовнішності перед будівлею СБУ Закарпаття. Чоловік фотографував будинок, ворота і робив позначки на карті. «Турист поводився досить дивно. Далі він перемістився ближче до будівлі міліції, де продовжив фотографувати », – розповів священик.

Разом з випадковим перехожим священик затримав фотографа і доставив його до міліції. Тепер правоохоронці проводять перевірку за фактом дій затриманого.

http://radio24.ua/news/showSingleNews.do?objectId=19564

Цитую далі. «Затримано ще двох шпигунів, які фотографували на Закарпатті стратегічні мости»

9 липня, як повідомило «Мукачево.net», до правоохоронних органів Закарпаття поступило повідомлення про те, що двоє невідомих людей у вагоні № 2 електропотяга № 6505 сполученням «Львів – Лавочне – Мукачево» фотографували залізничні мости та станції. Як підтвердили «Мукачево.net» у правоохоронних органах, чоловіки розмовляли російською та робили відмітки на карті. Правоохоронці встановили, що даними особами є непрацюючий мешканець м. Кіровоград та непрацюючий мешканець села з Львівської області.

Чоловіків було передано до Служби безпеки України. Міліція щиро дякує за пильність громадян, які звертають увагу на такі випадки».

Щоб бути об’єктивним зазначу, що співробітники СБУ опитали цих двох осіб та з'ясували, що ці чоловіки слідували на Хустщину на запрошення свого знайомого. У затриманих міліцією осіб був виявлений записник із інструкціями, як діяти у надзвичайних ситуаціях (надавати першу меддопомогу при пораненнях, що робити у разі захоплення міста тощо). Будь-яких заборонених предметів при собі чоловіки не мали. Громадяни пояснили, що ці інструкції їм надали під час навчань, які проводить Самооборона Харкова щодо дій у разі агресії Росії. Ця інформація була підтверджена в ході перевірочних заходів. Причетність цих осіб до будь-яких диверсійних дій не підтвердилася, повідомляє прес-група УСБУ в Закарпатській області.

Але куди поділася карта, на яку наносилися помітки із стратегічними мостами, про які повідомило видання? Може її і не було?!

Цитую далі. «В Закарпатье нелегал из России оказался обычным шпионом Путина»

«Вчера вечером пограничники отдела пограничной службы «Гута» (Чопский пограничный отряд) задержали гражданина России, который был без документов. Первыми незнакомца заметили местные жители в 5 км. от границы, о чем и сообщили пограничникам.

Скрываясь в лесополосе недалеко от туристической базы, правонарушитель двигался в сторону Словакии. Во время задержания пограничники задействовали розыскную собаку, с помощью которой также выяснили, откуда пришел перебежчик и был ли он один.

Впоследствии россиянин рассказал, что он с 2010 года находится в Украине, потому что у нас лучше жить, чем в России. Типа занимался туризмом и экологией.

Но впоследствии выяснилось, что он занимался на территории Закарпатья разведывательной деятельностью, т.е. шпионил...»

Пресс-служба Чопского отряда.

Ну і що він там нашпигував, цей голодний путінець? У відповідь тиша.

І ще один перл. «Милиция передала СБУ англичанина, который фотографировал аэропорт Ужгорода»

«Сегодня в 14.50 в Ужгородский горотдел милиции поступило сообщение от 41-летнего жителя города о том, что он, идя по улице Закарпатской, заметил неизвестного мужчину в возрасте 20-25 лет. Тот фотографировал взлетно-посадочную полосу аэропорта города Ужгорода. Получив информацию, оперативный дежурный горотдела милиции направил по указанному адресу экипаж роты патрульной службы. Подозрительного «фотографа» милиционеры нашли неподалеку по приметам, сообщенным заявителем, – говорится в сообщении. – Задержанным оказался 27-летний гражданин Великобритании, который временно проживает в Ужгороде. При общении с правоохранителями иностранный гость не смог объяснить, для чего фотографировал некоторые объекты стратегического значения. Гражданин Великобритании передан в УСБУ Закарпатья», – отметили в милиции.

http://www.segodnya.ua/regions/lvov/miliciya-peredala-sbu-anglichanina-kotoryy-fotografiroval-aeroport-uzhgoroda-568779

Після цього повідомлення прес-служби СБУ про затримання біля 500 військових та правоохоронців, які попалися на державній зраді та шпигунстві, яке я друкую трохи нижче, вже без посмішки сприймати неможливо. Можна сміливо припустити, що закарпатські шпигуни були включені до загальної статистики. Цитую:

«С приходом новой команды СБУ начала активно работать. Служба безопасности Украины с марта по ноябрь 2014 г. зарегистрировала 36 уголовных производств по статье «государственная измена». Об этом сегодня на брифинге сообщила пресс-секретарь председателя СБУ Елена Гитлянская.

«За государственную измену и шпионаж привлечено к ответственности около 500 бывших военнослужащих, бывших правоохранителей, в том числе и бывших работников нашей службы. Со времен Независимости Украины по статье «государственная измена» было открыто 9 производств, а за последние годы только одно. С приходом новой команды с марта текущего года следователи СБУ зарегистрировали более 36 уголовных производств по статье «государственная измена», в которых сообщено о подозрении 31 лицу и избрана мера пресечения – содержание под стражей для 17 людей», – сказала Гитлянская. Кроме того, по ее словам, СБУ отправила в суд 10 обвинительных актов в уголовных производствах о государственной измене в отношении 10 лиц. Также пресечена противоправная деятельность 8 военнослужащих.

http://www.segodnya.ua/ukraine/okolo-500-voennyh-i-pravoohraniteley-popalis-na-gosizmene-i-shpionazhe-sbu-567439.html

Шановні читачі, ви рахувати вмієте. Якщо шляхом нескладних арифметичних дій ви, від майже 500 державних зрадників, які мають стовідсотково отримати кримінальне покарання, віднімете інші показники, то із подивом побачите, що трохи менше 400 осіб кудись зникло. Не хвилюйтесь! Це українські «перечинці» та «харків’яни».

Про Харків доповідаю. В цей же період за повідомленнями ЗМІ УСБУ по м. Харків було затримано «шпигуна», який маскувався під бомжа і у свій задрипаний щоденник замальовував розташування корпусів якоїсь там академії…

В цей же період ЗМІ повідомили про затримання більше 2700 диверсантів!!! Мабуть косяками ходять! А на початку 2015 року прес-служба СБУ повідомила про три вироки суду по диверсантах. А інші куди поділися?

Одним словом – ганьба! За державу прикро. Довели її до ручки, що із нас світ сміється.

Ці приклади я навів не для того, щоб посміятися над своїми колишніми колегами, а для того, щоб ви зрозуміли, що все, що повідомляється прес-службами різних правоохоронних органів та ЗМІ, не завжди відповідає дійсності.

В одних на меті штучно створені оперативні показники та вирішення своїх шкурних питань. У інших – бажання сенсації. Якщо у правоохоронців ще є якийсь правовий рівень освіти, то у журналістів майже суцільна темрява. А результат зрозумілий усім – суцільний занепад та деградація, що вже не смішно.

А тепер перейдемо до нашого випадку із хабарем. Побачивши на конкретних прикладах, що все, що пишеться та офіційно повідомляється, далеко не завжди відповідає дійсності, Ви, шановні читачі, легше зрозумієте цю справу та той інформаційний фон, на якому усі ці роки діє УСБУ в Закарпатській області. А він дозволяє нахабним правоохоронцям успішно вирішувати свої шкурні питання.

А тепер конкретика. До Іршавського військкомату на початку 2015 року прибуває тільки-що призначений молодий воєнком, який, до речі, один із усіх воєнкомів Закарпаття, бо не мав відповідного «даху», пройшов АТО і через 10 днів, як повідомляють прес-служби УСБУ в Закарпатській області та військової прокуратури, попався на вимаганні хабара. Це дружно підхоплюють усі українські ЗМІ.

Вас, шановні читачі, ніщо не насторожує в цій досить незвичайній ситуації? Мене збентежив термін в 10 днів. Чи не дуже швидко офіцер зайнявся хабарами? Теоретично це можливо. Але не логічно, адже треба хоча б для початку розібратися в обстановці, познайомитися із людьми.

Відчуваючи, що щось тут не так, я і розпочав своє журналістське розстеження. Перше питання, яке я задав собі та іншим, а чи було це комусь вигідно?

Результат не забарився. Як я і передбачав, в даній історії не все було чисто. За чутками, цю посаду було обіцяно іншій людині, і за призначення на неї, як розповідають обізнані, було обіцяно великі гроші. Інша версія – докорінна заміна місцевих воєнкомів на «варягів».

Юрій Богдан був останнім воєнкомом, який народився та виріс в Закарпатті. Це випадковість чи збіг обставин?

Це все збігалося з інтересами інших зацікавлених осіб як в Закарпатському СБУ, так і військовій прокуратурі Ужгородського гарнізону.

Одним – здобуття вдома (на території Закарпатської області) «фейкових» показників. Це, зокрема, працівниками військової прокуратури Ужгородського гарнізону Західного регіону України старшим прокурором Андрієм Харлаповим та тимчасово виконуючим обов’язки військового прокурора гарнізону Олександром Крижанівським з метою посісти посаду військового прокурора останнім, в той час, як за сотні кілометрів на території Східної України йде неоголошена війна.

Другим – блискавичне просування по службі та зіркопаду на погони на теренах рідного Управління СБУ в Закарпатській області такими одіозними оперативниками як Ярославом Пилипом – стає начальником Виноградівського міжрайонного відділу УСБУ в Закарпатській області та Андрієм Яциною – одним з очільників відділу внутрішньої безпеки.

Це дозволило висунути наступну версію – наявність планування та підготовки провокації з метою усунення із посади воєнкома. Перевіряючи її, я отримав чергові докази своєї версії. Було достеменно з’ясовано, що:

1. Військовий комісар Юрій Богдан хабара за ухилення від призову на військову службу від Івана Горзова не вимагав. У обвинувачення та оперативних працівників УСБУ в Закарпатській області відсутні будь-які докази факту вимагання грошей за відстрочку від призову Івана Горзова. Так звана ”заявниця“ Євгенія Кека стверджує, що гроші йому не передавала, а при виході з кафе всунула йому їх в кишеню.

Після цього цілком логічно виникає питання: а хто в такому разі вирішив, що треба дати гроші і що їх чекають? І, головне, звідки з’явилися ці гроші? Адже потерпіла соціально не захищена, самотужки виховує двох малолітніх дітей, на той час була майже бомжем! Але гроші з’явилися, і це при тому, що їх ніхто не вимагає. Чи це не дивно?

2. Ця обставина ще більше вражаюча. Іван Горзов не підпадав під призов тому, що він є інвалідом. У нього, внаслідок нещасного випадку, було вирізано селезінку.

3. І найцікавіше. Іван Горзов не був знайомий із Євгенією Кека, яка всунула воєнкому гроші. Ні Іван Горзов, ні його родичі ніяких коштів Євгенії Кека не передавали і це питання з нею, взагалі ніхто не обговорював, не розглядав, бо воно не було актуальним. Вперше Іван Горзов побачив Євгенію Кека тільки 10 лютого 2015 року, після участі у слідчих діях, наступного дня, після затримання військового комісара. Знайомство відбулося за місцем проживання Євгенії Кека, в селі Іванівці Мукачівського району, куди Івана Горзова привезли славнозвісні шахраї Михайло Митровці та Наталія Костик.

Як вам, шановні читачі, інтрига? Вам вже цікаво? Мені теж стало цікаво. Тому, отримавши цю інформацію, я висунув наступні версії і став їх перевіряти. І вони знайшли своє підтвердження. Всі розкривати в цій публікації я не буду, тому що ще іде суд, де у обвинувачення та працівників УСБУ в Закарпатській області вже немає жодних перспектив довести «вину» воєнкома та вийти «сухими» із цієї історії. За це доведеться відповідати…

Сьогодні я Вам буду розповідати як бездарно, під керівництвом військової прокуратури Ужгородського гарнізону готувалася провокація хабара оперативними працівниками УСБУ в Закарпатській області.

В шахраї поневолі!

Хабарі – стиль життя переважної більшості чиновників та правоохоронців України. Він має свої нюанси, а для правоохоронців відповідні дії, визначені різними нормативними актами, вимоги яких в контексті цієї справи будуть розібрані в подальших публікаціях.

Провокація хабарів – це вже незаконні дії з боку правоохоронців, адже наше законодавство забороняє це робити. Є відповідні роз’яснення із цього приводу Пленуму Верховного суду України та відповідні рішення Європейського суду в Страсбурзі.

Якщо провокація хабара вдало обставлена зацікавленими особами і вдається довести його вимагання, то це дозволяє усунути із посади неугодних, розвести їх на гроші. Але, при провокації хабара, замаскованого під вимагання, найслабшим ланцюжком є той, хто дає гроші за вирішення питання. Якщо ситуація реальна, то це спрощує доказування. А якщо ні, як в нашому випадку, то це катастрофа для слідства та усіх інших осіб. Як кажуть у народі: де тонко, там і рветься. От воно і розірвалося…

На паскудну роль провокатора хабара перст зацікавлених осіб вказав на громадянку Євгенію Кека, уродженку с. Іванівці Мукачівського району, яка до цього часу встигла засвітитися в компанії відомих у Закарпатті шахраїв, по яких на сьогодні, Ви вдумайтесь в цю цифру, правоохоронними органами порушено за п’ятдесят кримінальних справ. Є навіть вироки… Саме в цій компанії шахраїв її зробили залежною від них та їхніх дій, адже багато чого відбувалося при ній та її безпосередньої участі. І цю жінку використали ще раз…

Як наголошує мудрість, останнім рятівним колом, яке рятує людину, є совість. Нехай скільки там її не залишилось, але навіть ця краплина спроможна врятувати душу людини. І ця жінка, із якої зробили співучасницю чисельних шахрайних справ і на яку дуже легко натиснути, маючи компромат на неї, не побоялася виступити проти системи в особі такої сильної правоохоронної структури як СБУ та військова прокуратура. Про це буде трохи нижче.

Я поцікавився у Євгенії Кека, що її спонукало сказати «ні», зупинитися над проваллям та не впасти туди. Відповідь мене збентежила. Євгенія розповіла, що до цих подій востаннє була на сповіді у 2013 році. Знову прийшла до церкви в березні 2015 року, де розповіла священику про свої гріхи і цю історію. Розмова була тривалою…

Ця жінка також сказала, що їй дуже соромно, що вона так поступила із людиною, яка нічого їй поганого не зробила, що вона тоді не сказала рішуче «ні»! І вона зробила цей крок, сказавши рішуче «ні» тій Євгенії, яка залишилась у минулому.

Це сильний крок сильної жінки!

На пам'ять прийшли недавні події із «Правим сектором» в селі Драгобрат Рахівського району Закарпатської області. Ці хлопці виявилися внутрішніми слабаками. Слабаками духом. Кожен із них, порушуючи права інших людей, громадський порядок, вчиняючи хуліганські дії, показував свою духовну неміч та убогість. Саме їх вони приховували своїми діями та наявністю зброї та своєї кількості. Це вони робили тут, а що вони витворяли там, на Сході? Достатньо тільки ознайомитись із доповіддю Головного військового прокурора пана Матіоса. Там було все: тортури, зґвалтування, вимагання та грабежі тощо…

Євгенію Кека, після того, що вона зробила, можна тільки зневажати, але вона спромоглася зробити крок, який спонукає до того, щоб ті, що постраждали від її дій, зокрема військовий комісар Юрій Богдан, пробачили їй.

Це скарга-каяття, подана на ім’я Міністра оборони України, генерал-армії Полторака С.Т. 23 травня 2015 року. В ній вона повідомляла, що її примушують до вчинення неправомірних дій. В оригіналі можна прочитати за електронною адресою: Фейсбук. Максим Зотов. ttps://www.facebook.com/photo.php?fbid=164899257214011&set=pcb.164899383880665&type=3&theater Цитую:

            «Я, Кека Євгенія Василівна, 04.05.1986 р. н., проживаю в с. Іванівці, вул. Л. Українки, 63, Мукачівського району Закарпатської області, повідомляю, що: влітку 2014 року я познайомилась з Костик Наталією Юріївною, 1972 року народження, яка проживає в м. Мукачево, вул. Червоноармійська, 7-а/53, мобільний телефон: 0669700337.

Спочатку я з нею підтримувала відносини як зі знайомою, а коли дізналась, що Костик Н.Ю. перебувала в СІЗО (Закарпатське УВП № 9), то хотіла розірвати з нею будь-які відносини, але вона постійно телефонувала мені, а потім почала приходити додому і погрожувати мені фізичною розправою своїх друзів-силовиків.

            26 грудня 2014 року в моєї дочки був День народження і я не хотіла спілкуватися з Костик Н.Ю., але вона подзвонила моїй кумі і попросила, що б я прийшла в кафе «Гринвіч», що знаходиться в місті Мукачево. Коли я прийшла в кафе, то побачила, що Костик Н.Ю. спілкується з невідомим мені чоловіком, якого вона відрекомендувала як Славік Пилип. В ході спілкування Славік Пилип запевнив мене, що він займеться пошуком для мене роботи, але попросив мене про те, що б я пішла в Мукачівське МРЕВ та знайшла там працівника Ковбаско Василя і отримала від нього особистий номер мобільного телефону. Славік Пилип також сказав, щоб я попросила Ковбаско Василя допомогти зробити мені категорію на водійські права і щоб я запитала, скільки за це потрібно заплатити йому грошей. Після даної розмови ми розійшлись, а в обід мені передзвонила Костик Н.Ю. і сказала, щоб я дзвонила Ковбаско Василю та домовлялась про зустріч з ним. Через годину мені передзвонив Славік Пилип і попросив, щоб я підійшла до кафе «Сафарі». Підійшовши до цього кафе, я побачила, що біля нього був припаркований автомобіль марки «Лексус» чорного кольору, номерний знак АО 5000 ВВ, де я від нього отримала маленький диктофон. Разом з цим він дав мені 200 гривень на каву і попросив, щоб я передзвонила Ковбаско Василю і пішла з ним на каву. Я передзвонила Ковбаско Василю і домовилась про зустріч, так як мені наказав Славік Пилип. Я поговорила з Ковбаско Василем і записала розмову на диктофон. Хочу зауважити, що до цього випадку Ковбаско Василя я не знала і ніяких відносин з ним не підтримувала.

            Після розмови з Ковбаско Василем я віддала диктофон Славіку Пилипу, а 200 гривень він сказав, що я можу залишити собі. В той час я дізналась від Костик Н.Ю., що Славік Пилип працює в УСБУ в Закарпатській області. Я злякалась і більше не хотіла з ним спілкуватись.

            6 січня 2015 року мені передзвонила моя кума Наумчик Людмила Вікторівна і попросила терміново прийти до неї, бо у неї вдома чекає Наташа (Костик Н.Ю.), на що я відповіла, що не хочу з нею спілкуватись, але кума мене благала про те, що б я прийшла до неї. Коли я прийшла з дитиною до своєї куми, то там знаходилась Наташа, яка витягла 300 доларів і сказала, що це дав Роман Жмуркович, працівник УСБУ в Закарпатській області, я на той час його не знала. Наташа сказала, що 100 доларів дає мені, 100 доларів залишається їй, а 100 доларів для Митровці Михайла Івановича, 1978 року народження, якого я на той час не знала, але я злякалась і не хотіла брати, та вона змусила мене взяти 100 доларів.

            Приблизно 8 січня 2015 року Наташа познайомила мене з Михайлом (Митровці М.І.), ми посиділи за столом і Міша багато випив спиртного, а потім ми разом вийшли на вулицю, де сіли в машину Михайла, на іноземних номерах, марки фольксваген, темно-синього кольору. В машині мені Міша сказав, що Роман Жмуркович, з яким я ще не була знайома, і Славік Пилип, працівники СБУ, є страшні люди і вони можуть мені зробити багато проблем, якщо я в чомусь буду їм суперечити. Коли ми вийшли з Наташею з машини, то я сказала їй, що більше не хочу мати нічого спільного з працівниками СБУ і нічого робити я більше не буду. Однак Наташа мені відповіла, що я хочу, щоб Роман Жмуркович мене вбив чи що? Наташа наказала, що я повинна слухатися Романа Жмурковича і Славіка Пилипа, бо інакше в мене будуть великі проблеми. Після цього ми розійшлись з Наташею і я пішла додому сильно перелякана.

Як пізніше мені стало відомо, за результатами розмови з працівником Мукачівського МРЕВ Ковбаско В.В., записаної мною на диктофон, працівники УСБУ в Закарпатській області Славік Пилип та Роман Жмуркович змусили останнього дати їм 2000 доларів.

Всередині січня 2015 року мені передзвонила Наташа, щоб я терміново зайшла до куми, але я не хотіла йти. Тоді Наташа почала на мене кричати і наказувати, щоб я терміново зайшла. Коли я зайшла до куми, то побачила Наташу, яка сказала: давай терміново вийдемо на вулицю і пройдемось до магазину. Коли ми прийшли до магазину, то там була автомашина марки фольксваген, з номерним знаком АО 0088 ВН, ми присіли на заднє сидіння машини, спереду знаходився Роман Жмуркович та Андрій Яцина, як мені сказали (обидва працівники УСБУ в Закарпатській області). Роман Жмуркович дав мені диктофон і сказав, що я зобов’язана піти в Мукачівський військовий комісаріат і записати на диктофон розмову з військовим комісаром або його заступником про те, щоб вони мені допомогли в тому, щоб мого брата не забрали в зону АТО і скільки я за це маю заплатити грошей. Вони мене підвезли до Мукачівського військкомату, я хотіла зайти на територію військкомату, але мене не впустили. Після чого я сіла в машину і ми від'їхали.

В машині Роман Жмуркович сказав мені і Наташі, що в Мукачівський військкомат більше не будемо йти, тому що у військового комісара, який приїхав з Донецька, «велика криша», а завтра маємо поїхати з Андрієм Яциною в м. Свалява провокувати кого-небудь з Свалявського військкомату.

На наступний день ми їхали з Наташею в Сваляву, по телефону Наташі сказали, що повістка прийшла громадянину Матій, хочу зазначити, що даного громадянина я ніколи не бачила та не спілкувалась з ним. Андрій Яцина та Наташа примусили мене, щоб я взяла два диктофони вже включені і пішла спровокувати Свалявського військового комісара на те, щоб допоміг мені в тому, щоб мій брат Матій не пішов у армію. Я з двома включеними диктофонами зайшла до Свалявського військкомату, де зайшла до військового комісара і просила допомогти моєму братові Матій. З військовим комісаром я не домовилась. Коли я вийшла з Свалявського військового комісаріату, я віддала диктофон Андрію Яцині і сказала, що не домовилась, на що Андрій Яцина сказав, що ми спробуємо через 2 тижні ще раз зайти до нього. Коли ми їхали з Сваляви в Мукачево, то Андрій Яцина сказав, що якщо він нікого не спровокує на взятку, то його самого заберуть в АТО, на що Наташа відповіла, що вона клянеться будь-якою ціною допомогти Андрію Яцині.

Приблизно 20 січня 2015 року мені подзвонила Наташа і сказала, щоб я терміново підійшла до кафе «Фердінанд». Коли я прийшла в кафе, то зустріла Наташу та працівника СБУ Андрія Яцину, який був за кермом «джипа». Мені сказали присісти і ми їдемо в м. Іршаву. По дорозі Наташа дізнавалась у Митровці Михайла за кого я повинна домовлятись з Іршавським воєнкомом. Після телефонної розмови Наташа мені сказала, що я повинна домовлятись якби за свого брата Горзова Івана Івановича, 1983 року народження. Хочу заявити, що Горзова Івана Івановича я ніколи не знала та не бачила. Коли ми приїхали в Іршаву, Андрій Яцина дав мені два включені диктофони і сказав, щоб я йшла до Іршавського воєнкома і домовлялась про допомогу, але його не було на місці і ми його чекали в кафе. В той час я чула як Андрію Яцині дзвонив працівник СБУ Роман Жмуркович, який дуже сильно на нього кричав. Пізніше я зайшла в Іршавський військкомат, представилась на прохідній, що я Горзова Марина Іванівна, і мене пропустили до воєнкома. Коли я зайшла до нього, то він мені представився як Юрій Юрійович. Я стала його просити, що б він допоміг моєму братові Горзову Івану Івановичу не йти в зону АТО, на що Юрій Юрійович відповів, що він не може мені в цьому допомогти, бо Горзов Іван Іванович повинен особисто з’явитися для проходження медичної комісії з метою визначення ступеня придатності його до проходження військової служби та можливість призову в подальшому. Але я дуже сильно проявляла переживання і стурбованість про «свого брата», після чого пішла геть. По дорозі з Іршави в Мукачево в машині Андрій Яцина в своєму телефоні показав мені фотографію Юрія Юрійовича та дав його номер телефону і разом з Наташею тиснули на мене, що я змушена надалі продовжувати роботу в напрямку підбурювання до провокації і будь-яким способом дати гроші Юрію Юрійовичу.

5 лютого 2015 року я разом з Наташею на таксі поїхала в Іршаву. По дорозі Наташа мені дала диктофон і сказала, що я черговий раз повинна провокувати та записати розмову з воєнкомом на диктофон. По приїзді в Іршаву Наташа залишилась мене чекати, а я зайшла до воєнкома і знову почала його благати про допомогу у вирішенні питання і що для мене в цьому плані ніяких проблем немає. Він був зайнятий і коротко зауважив, що попереднього разу чітко мені роз’яснив порядок призову брата. Вийшовши від нього, я разом з Наташею сіла в таксі, віддала диктофон Наташі і ми поїхали в сторону Мукачева. По дорозі я чула як Наташа розмовляла з Андрієм Яциною, який її примушував зробити у нотаріуса доручення від імені Горзова Івана Івановича на мене, на що Наташа сказала, що не знає як це зробити.

Після обіду 5 лютого 2015 року, ближче до вечора, я зустрілась на автозаправці «ШЕЛ» в м. Мукачево з працівником СБУ Андрієм Яциною та Наташею. В розмові з Наташею Андрій Яцина вимагав від неї, щоб було доручення від Горзова І.І., нотаріально посвідчене заднім числом, але Наташа відповіла, що не знає як це зробити. Андрій Яцина забрав від Наташі диктофон і сказав мені, що я мушу приїхати завтра зранку в Ужгород.

6 лютого 2015 року я приїхала в Ужгород на маршрутному таксі. На автостанції працівник СБУ Андрій Яцина зустрів мене на власній машині марки фольксваген, з номерним знаком АО 0088 ВН і привіз до УСБУ в Закарпатській області.

На вході в приміщення в мене попросили показати паспорт, щоб засвідчити мою особу. Пред’явити паспорт я не могла, оскільки його в мене не було і немає, в зв’язку з тим, що в листопаді 2014 року Наташа забрала мій паспорт та змусила написати розписку, в якій йшлося про те, що я повинна віддати гроші в сумі 1000 доларів США громадянину Левинець Івану за його автомобіль, який вона продала. Паспорт на моє ім’я та вказану розписку Наташа віддала громадянину Левинець Івану, який проживає в м. Свалява, для того, щоб той не звертався до органів МВС з відповідною заявою про вчинення Наташею відносно нього шахрайських дій. Саме внаслідок таких дій, пов’язаних з підробленням документів, продажом та відправкою кредитних автомобілів за межі області, Наташа і перебувала в СІЗО (Закарпатське УВП № 9).

Через відсутність паспорту або іншого документу, який засвідчує особу, мене не пропускали всередину. Після чого Андрій Яцина звернувся до свого керівника Романа Жмурковича, щоб той дав вказівку мене пропустити. Разом з Андрієм Яциною я зайшла в дане приміщення. Зайшовши в кабінет, я побачила працівників СБУ Романа Жмурковича, Славіка Пилипа та ще трьох невідомих мені осіб чоловічої статі. Роман Жмуркович сказав мені, щоб я пішла з Андрієм Яциною в сусідній кабінет і підписала кілька підготовлених аркушів. В сусідньому кабінеті Андрій Яцина дав мені заздалегідь підготовлені документи, не читаючи їх, я підписала. Після цього Андрій Яцина дав мені 50 грн. та вивів на вулицю, де на мене чекали Міша з Наташею. По дорозі в Мукачево Міша з Наташею розмовляли про те, як домовитись з Горзовим І.І., щоб він підписав доручення на моє ім’я. 

Приблизно о 18:00 я разом з Наташею на таксі знову приїхала в Ужгород, де біля СБУ нас зустрів Андрій Яцина і ми разом пішли до приміщення військової прокуратури, що знаходилось неподалік. По дорозі Андрій Яцина мене запевняв, щоб я ні за що не переживала, що прокурор Андрій Харлапов наша людина і він про все в курсі. На його запитання я маю коротко відповідати «так» або «ні». В приміщенні військової прокуратури мене ніхто не допитував, тільки коротко проінструктували, про що саме, я не пам’ятаю, оскільки була налякана. Але прокурор Андрій Харлапов дав мені вже готові аркуші з моїм допитом і сказав, щоб я вивчила і запам’ятала, що там написано. Дані аркуші зберігаються в мене.

В понеділок 9 лютого 2015 року вранці мені подзвонив Андрій Яцина і попросив, щоб я зателефонувала Іршавському військовому комісару. Я передзвонила Юрію Юрійовичу та сказала, що приїду до нього, на що він відповів, що в цьому немає потреби, оскільки він неодноразово мені все роз’яснив, але я сказала, що все-таки буду. Приблизно в 11:00 з дому, в с. Іванівці Мукачівського району, мене забрали працівники СБУ Андрій Яцина, Роман Жмуркович та Славік Пилип, і ми поїхали в Іршаву. По дорозі Андрій Яцина і Роман Жмуркович мене інструктували, що я повинна робити. На той момент мені було дуже погано, оскільки я напередодні лікувалась від онкозахворювання і не розуміла чітко, що відбувається і що я роблю. Роман Жмуркович дав мені ліки, щоб я випила і заспокоїлась. Коли я випила ліки, мені стало краще. Перед в’їздом в Іршаву стояв мікроавтобус, ми зупинились і я пересіла до нього, де на мене було одягнуто, як я зрозуміла, спецтехніку. Потім в автомобілі Андрія Яцини мені дали підписати якісь документи, які саме я не знаю. Після цього я сіла в інший автомобіль, де знаходився Андрій Харлапов, який спитав мене, чи я готова, і просив, що б я пам’ятала три питання, які повинна задати Юрію Юрійовичу: чи все буде добре у Горзова І.І.; чи може він їхати за кордон; чи будуть йому приходити повістки. На це я йому нічого не відповіла, оскільки погано себе почувала. В цей час ми під’їхали до супермаркету «Барва». Роман Жмуркович поклав мені в сумку 500 доларів і сказав, щоб я передала Юрію Юрійовичу, при цьому не складався жодний документ про передачу мені грошей або протокол. Понятих при передачі грошей теж ніяких не було. Після цього Роман Жмуркович сказав мені, що йди зустрінься з Юрієм Юрійовичем і віддай йому гроші.

Я пішла в кафе, замовила собі каву і почала дзвонити Юрію Юрійовичу і просити його вийти до мене, оскільки зараз обідня перерва, на що він відмовився. Тоді я почала скаржитися, що не можу зайти, бо дуже болить в мене голова і не можу піднятись. Після моїх жалісливих прохань і просьб він погодився підійти через декілька хвилин. Приблизно через 10 хвилин прийшов Юрій Юрійович, після короткої розмови я засунула йому гроші при виході з даного кафе. Як мені пізніше стало відомо, він був затриманий.

Хочу заявити, що з Горзовим Іваном Івановичем мене познайомили у вівторок, 10 лютого 2015 року, саме Міша Митровці і Наташа Костик, на другий день після затримання військового комісара. При знайомстві Горзов І.І. обурено запитав: що ви наробили? На що Міша Митровці йому відповів, що ми разом повинні говорити про те, що знайомі вже 2 роки та Горзов І.І. дав нотаріально посвідчене доручення на мене (на ім’я Кека Є.В.) на представництво його інтересів.

Ні до якого нотаріуса ні з ким я не ходила і особисті документи чи паспортні дані нікому не надавала для оформлення або вручення мені доручення на представництво інтересів Горзова І.І., а його самого до мене додому привезли Міша Митровці та Наташа Костик, на другий день після затримання військового комісара, ввечері 10 лютого 2015 року.

В подальшому, 13 лютого 2015 року, до мене додому приїхав працівник СБУ Андрій Яцина. Але мене вдома не було і він мені зателефонував, після чого ми домовились зустрітись в Мукачеві біля ресторану «Фердінанд», де я присіла в машину Андрія Яцини і він мене примусив підписати невідомі мені документи, яких я не читала, а потім разом поїхали до військового госпіталю. Там він забрав двох невідомих мені осіб чоловічої статі. Хочу заявити, що до того часу я їх не бачила та не знала, на що Андрій Яцина мені відповів, що запам’ятай цих людей, бо це є поняті, але я нічого не зрозуміла, у зв’язку з чим була ця подія. Після цього Андрій Яцина мені сказав, що це є його постійні поняті, яким він довіряє.

Через тиждень Міша Митровці з Наташею Костик мене забрали з Мукачева та відвезли до Ужгорода у військову прокуратуру, де мене зустрів прокурор Андрій Харлапов. Вийшовши з приміщення прокуратури, ми пішли в кафе та пили капучіно і Андрій Харлапов мене інструктував, що у випадку якоїсь ситуації я повинна говорити, що коли заходила до Іршавського воєнкомату, то представилась Горзовою Мариною Іванівною, тому що боялась, що мене не пропустять в приміщення, а також те, що я знала, що у Горзова І.І. була операція після травми, раніше я цього не знала. Після цього ми зайшли до кабінету Андрія Харлапова, в якому також знаходився слідчий військової прокуратури Захар Желізняк, де я підписала, не читаючи, якісь документи, а потім Андрій Харлапов відкрив ящик столу і сказав, щоб я взяла 100 гривень, які передав мені працівник СБУ Андрій Яцина.

            Хочу заявити, що ніякої заяви власноручно або в друкованому вигляді про вимагання грошей або сприяння чи надання обіцянки у вирішенні питання звільнення від призову Горзова Івана Івановича, 1983 року народження, Іршавським воєнкомом Богданом Юрієм Юрійовичем, я не писала та не подавала, а підписувала, не читаючи, тільки ті документи, які підсовував мені та змушував підписати працівник СБУ Андрій Яцина.

            В подальшому, всередині лютого та на початку березня 2015 року, Костик Н.Ю., за вказівкою працівника СБУ Романа Жмурковича, продовжувала відправляти мене з диктофоном до військового госпіталю м. Мукачево, де я повинна була записувати розмову з керівником госпіталю Бекер Я.Р. та іншими лікарями про надання допомоги за грошову винагороду, в тому, щоб «мого чоловіка» положили в госпіталь і не забрали в АТО.

            Кожного разу, коли я відмовлялася виконувати неправомірні (злочинні) дії, до яких мене схиляла та примушувала Костик Н.Ю., вона погрожувала фізичною розправою наді мною вище згадуваними працівниками СБУ. Дані службові особи правоохоронних органів Закарпатської області у взаємодії з шахраями Митровці Михайлом Івановичем, 29.06.1978 року народження, який проживає за адресою м. Виноградів, вул. Копанська, 225 (неодноразово притягувався до кримінальної відповідальності, в тому числі обмеження волі) та Костик Наталії Юріївни, 12.08.1972 року народження, яка проживає за адресою м. Мукачево, вул. Червоноармійська, буд. 7-а/53 (багаторазово притягувалася до кримінальної відповідальності, в тому числі позбавлення та обмеження волі, на даний час перебуває в активному міждержавному розшуку) створили та очолили, з метою покриття та уникнення від відповідальності останніх, суспільно небезпечне злочинне угрупування в Закарпатській області, яке продовжує безкарне свавілля.

В зв’язку з тим, що на сьогоднішній день продовжуються погрози з боку даних працівників СБУ та військової прокуратури, зокрема, старшого прокурора Андрія Харлапова мені, моїм близьким та рідним, через що я переживаю за безпеку життя і здоров’я своєї сім'ї, звертаються з неправдивими, недостовірними та провокаційними повідомленнями до органів МВС про те, що мене нібито викрали та вбили, з метою встановлення мого місця перебування та вчинення подальшого тиску. Тому я вимушена самостійно переховуватися та користуватися послугами правового захисника – адвоката Орлова Ігора Станіславовича, контактний номер телефону: 0673104601.

            Прошу Вас провести повне, всебічне, об’єктивне та неупереджене розслідування обставин, викладених у скарзі, та притягнути винних до відповідальності. Повідомити мене про результати розгляду скарги в установленому порядку».

Це звернення в Міністерстві оборони було зареєстровано і поставлено на контроль. Відповідь по суті пані Є.Кека не отримала і понині.

За декілька днів, 27 травня 2015року, пані Є.Кека подає схожу заяву про злочин до Закарпатської обласної прокуратури, в якій повідомляє про незаконні дії вказаних вище співробітників УСБУ в Закарпатській області та військової прокуратури Ужгородського гарнізону.

Прокуратура, як того і слід було очікувати, відфутболила її заяву про злочин, надавши формальну відписку. Однак жінка продовжила свою боротьбу за те, щоб стати людино. Євгенія одразу ж звертається до Ужгородського міськрайонного суду, у якого просить внести відомості до Єдиного реєстру досудових розслідувань, як цього вимагає ст. 214 КПК України.

30 червня 2015 року черговий слідчий суддя В.Бедьо розглянув її скаргу і постановив ухвалу. Цитую її із скороченнями:

«…В судовому засіданні встановлено, що Кека Євгенія Василівна 27.05.2015 року звернулася до прокуратури Закарпатської області із заявою про вчинене кримінальне правопорушення працівниками УСБУ в Закарпатській області, працівниками військової прокуратури Ужгородського гарнізону Західного регіону України та громадянами Костик Н.Ю., Митроці М.І., а саме: примушування Кека Є.В. вчиняти неправомірні дії, зокрема, давати неправдиві покази по обставинах кримінальної справи та вказувати неправдиві відомості.

У відповідь на вказану заяву т. в. о. військової прокуратури Ужгородського гарнізону Західного регіону України Крижанівський О. надіслав Кека Є.В. повідомлення № 2/1782, вих. 15 від 10.06.2015 року, в якому зазначено, що вивченням доводів, викладених у зверненні Кека Є.В. встановлено, що підстав для внесення відомостей до ЄРДР на даний час не вбачається.

Відповідно до ст. 24 КПК України, кожному гарантується право на оскарження процесуальних рішень, дій чи бездіяльності суду, слідчого судді, прокурора, слідчого в порядку, передбаченому цим Кодексом.

Відповідно до ст. 214 КПК України слідчий, прокурор невідкладно, але не пізніше 24 годин після надходження заяви, повідомлення до правоохоронного органу і незалежно від часу її надходження безпосереднього до нього, зобов'язаний надати оцінку її змісту, сутності та наявності викладених у відомостях ознак, що вказують на вчинення кримінального правопорушення, внести відповідні відомості до Єдиного реєстру досудових розслідувань…

Обов'язок прийняти заяву або повідомлення про кримінальне правопорушення покладено на слідчого, прокурора та інших службових осіб, які уповноважені на її прийняття.

Відмова у прийнятті заяви або повідомлення про кримінальне правопорушення не допускається, не залежно від того, чи відноситься розслідування фактів про повідомлення кримінального правопорушення до територіальної юрисдикції, або процесуальної компетенції органу, до якого надійшла заява чи повідомлення.

На підставі вивчення слідчим суддею матеріалів скарги встановлено, що скаржником Кека Є.В. в її заяві до прокуратури Закарпатської області чітко вказано дії, що містять ознаки, які вказують на вчинення кримінального правопорушення.

Зважаючи на все вищевикладене, бездіяльність слідчого (прокурора) т. в. о. військової прокуратури Ужгородського гарнізону Західного регіону України Крижанівського О., яка полягає у не внесенні кримінального правопорушення до ЄРДР, є неприпустимою, оскільки ст. 214 КПК України чітко вказана дана процесуальна дія, яка має бути виконана слідчим не пізніше 24 годин після надходження заяви.

З огляду на зазначене, слідчий суддя приходить до висновку, що скарга є підставною і
підлягає до задоволення.    

Керуючись ч. 1-2 ст. 40, ст. ст. 24, 94, 214 ч. 1, 303, 304, 306, 307 КПК України, –

УХВАЛИВ:

Скаргу Кека Є.В. – задовольнити.

Зобов'язати слідчого (прокурора) т. в. о. військової прокуратури Ужгородського гарнізону Західного регіону України внести відомості про кримінальні правопорушення, викладені Кека Євгенією Василівною в заяві від 27.05.2015 року, до Єдиного реєстру досудових розслідувань та розпочати розслідування».

Згодом, 23 липня 2015 року, в Шевченківському суді м. Львів з’являється ще одна скарга громадянки Є.Кека, в якій вона просить визнати протиправною бездіяльність заступника військового прокурора Західного регіону України Білоусова Є. у невнесенні відомостей про кримінальне правопорушення до Єдиного реєстру досудових розслідувань по її заяві (скарзі) від 23 травня 2015 року та зобов’язати військову прокуратуру Західного регіону України внести відомості про кримінальне правопорушення до Єдиного реєстру досудових розслідувань, відповідно до її повідомлення про злочин від 23.05.2015 року.

«Суд, дослідивши матеріали по скарзі, вважає, що скарга підлягає до задоволення з наступних підстав. Судом встановлено, що Кека Є.В. звернулась із скаргою 23 травня 2015 року до Генерального прокурора України Шокіна В.М. про вчинення відносно неї кримінальних правопорушень – громадянами Костик Н.Ю., Митровці М.І., працівниками СБУ в Закарпатській області, прокурором військової прокуратури Ужгородського гарнізону Харлаповим А.М. та проведення досудового розслідування.

17.07.2015 року отримала відповідь на свої звернення з військової прокуратури Західного регіону України за підписом заступника військового прокурора Західного регіону України Білоусова Є. про те, що її скаргу від 23.05.2015 року, яка надійшла з Генеральної прокуратури та Управління МВС України в Закарпатській області, розглянуто та повідомлено, що за результатами проведення службового розслідування (перевірки) обставин, викладених у вказаному зверненні, свого підтвердження не знайшли…».

Суд визнав протиправною бездіяльність заступника військового прокурора Західного регіону Білоусова Є. у невнесенні відомостей про кримінальне правопорушення до Єдиного реєстру досудових розслідувань по її заяві (скарзі) від 23 травня 2015 року.

Зобов’язати заступника військового прокурора Західного регіону Білоусова Є. визначити прокурора військової прокуратури Західного регіону України, який не пізніше 24 годин після отримання даної ухвали, повинен внести відповідні відомості… до Єдиного реєстру досудових розслідувань по Кека Євгенії Василівни від 23 травня 2015 року про скоєння відносно неї кримінальних правопорушень громадянами Костик Н.Ю., Митровці М.І., працівниками СБУ в Закарпатській області, прокурором військової прокуратури Ужгородського гарнізону Харлаповим А.М. та розпочати досудове розслідування».

Ці ухвали я надав Вашій увазі трохи розширено, шановні читачі, з метою, щоб Ви знали, що будь-яка Ваша заява, скарга про злочин мають бути зареєстровані в правоохоронному органі та внесені до Єдиного реєстру досудових розслідувань. На усі відписки подавайте скаргу до суду. Там вона у стислі терміни буде розглянута слідчим суддею із постановленням ухвали про зобов’язання прокурора здійснити ці процесуальні дії.

Повертаюсь до нашої справи. Після винесення судом двох ухвал в адрес правоохоронців, які гальмують будь-яке розстеження, по їхніх незаконних діях та діях осіб шахраїв, яких вони покривають, все мало б відбуватись, як це вимагає закон – розпочато досудове слідство. Але не треба недооцінювати систему, яка протидіє. Досудове слідство із першого дня під тиском зацікавлених осіб із Закарпатського СБУ та військової прокуратури Ужгородського гарнізону усіляко гальмується. Одне кримінальне провадження блукає по районних центрах Закарпаття, адже ніхто не бажає займатись цією справою. Воно і зрозуміло – це один із проявів корупції, яку обласні правоохоронні півники не здатні подолати.

Саме з цієї причини Євгенія Кека вимушена звернутись до Генерального прокурора України із скаргою на бездіяльність посадових осіб правоохоронних органів. Вона пише:

            «Я, Кека Євгенія Василівна, звертаюся до Вас із приводу зухвалої бездіяльності посадових осіб військової прокуратури Західного регіону України, які без будь-яких пояснень та законних підстав продовжують ігнорувати виконання вимог Конституції України, законів України, судових рішень (ухвал), КПК України та зобов’язань Генеральної прокуратури України стосовно працівників військової прокуратури Ужгородського гарнізону Західного регіону України, прокуратури м. Мукачево, працівників УСБ України в Закарпатській області, працівників Мукачівського МВ (по обслуговуванню м. Мукачево та Мукачівського району) УМВС України в Закарпатській області.

            Після розгляду моїх звернень (скарг) від 05.09.2015 року щодо бездіяльності посадових осіб правоохоронних органів України всіх рівнів керівниками компетентних органів, в тому числі й вищим керівництвом держави, були надані відповідні доручення посадовими особами Генеральної прокуратури України керівництву військової прокуратури Західного регіону України розглянути їх за належністю.

            Станом на 24.09.2015 року зобов’язання, визначені ухвалами Ужгородського міськрайонного суду від 30.06.2015 року, та Шевченківського районного суду м. Львів від 17.08.2015 року, керівниками правоохоронних органів всіх рівнів Закарпатської області та Західного регіону України щодо проведення досудового розслідування в рамках кримінальних проваджень, внесених до Єдиного реєстру досудових розслідувань за № 42015070210000112 від 13.07.2015 року, та за № 42015140400000106 від 16.09.2015 року, так і не виконано.

            Відповідь заступника військового прокурора Західного регіону України обмежується констатацією фактів щодо відомостей, внесених до Єдиного реєстру досудових розслідувань за № 42015070210000112 від 13.07.2015 року, та за № 42015140400000106 від 16.09.2015 року.

            Прошу Вас провести повне, всебічне, об’єктивне та неупереджене розслідування обставин, викладених у скарзі, та притягнути винних до відповідальності. Повідомити мене про результати розгляду скарги в установленому порядку».

В цей же час вона подає клопотання на ім’я військового прокурора Західного регіону України, м. Львів, прокурорів Іршавського району та Закарпатської області, у яких просить проінформувати її про хід досудового розслідування кримінальних проваджень, згідно з внесеними відомостями до Єдиного реєстру досудових розслідувань, надіслативитяги з Єдиного реєстру досудових розслідувань кримінальних проваджень та визнати її потерпілою.

В цей же період на пані Євгенію Кека починається активне полювання. Її шукають усі, починаючи від працівників СБУ, військової прокуратури та дільничного міліції.

Село Іванівці, що на Мукачівщині, перетворюється на своєрідну Мекку, куди вони щотижня їдуть до неї додому та до її батьків. Увесь цей час на адресу Євгенії Кека від шахраїв Костик Н.Ю., Митровці М.І. через сторонніх осіб передаються погрози фізичної розправи.

Рятуючись від правоохоронців, жінка за власною програмою захисту свідка-потерпілої – держава цього не спроможна зробити, – вимушена переховуватись у друзів, постійно змінювати зовнішність.

Із самого початку, як жінка вирішила змінити своє життя, на неї кидається правоохоронний апарат. Щоб зламати жінку, військова прокуратура Ужгородського гарнізону вдається до чергової фальсифікації. Вони скеровують до Мукачівського МВ УМВС листа про її наміри змінити покази на користь Ю. Богдана та повідомлення батьків Є. Кека про її зникнення, хоча батьки, за їх словами, такої заяви не подавали та подати не могли, адже знають, де їхня дочка та повністю схвалюють її дії.

Однак, за штучно створеною заявою батьків – в очі її ніхто так і не бачив – то було повідомлення не батьків Кека Є.В., а повідомлення особисто самого старшого прокурора військової прокуратури Ужгородського гарнізону Західного регіону України Харлапова А.М. на ім′я (в той час) начальника Мукачівського МВ УМВС України в Закарпатській області про викрадення родичами Богдана Ю.Ю. громадянки Кека Є.В., порушується кримінальна справа про її викрадення. Відомості вносяться до Єдиного реєстру досудових розслідувань. Як бачите, коли цій корупційній наволочі потрібно, то вони швидко все зроблять, вигадають та зареєструють.

Але це кримінальне провадження проіснувало недовго. Євгенія Кека, коли той не очікував, сама з’явилася до слідчого, чим зламала усі плани фальшувальників від Закарпатського СБУ та військової прокуратури Ужгородського гарнізону. Слідчий був вимушений її майже одразу і закрити. Цитую із цієї постанови коротенький витяг:

«… Досудовим розслідування встановлено, що 08 квітня 2015 року, о 16.45 до чергової частини Мукачівського МВ УМВС в Закарпатській області через секретаріат… надійшов лист з військової прокуратури Ужгородського гарнізону майора юстиції Харлапова А. про те, що в ході оперативного супроводу (це може здійснювати тільки СБУ або міліція, – прим. автора) досудового розслідування по кримінальному провадженні… стосовно військового комісара Іршавсько-Виноградівського ОРВК Богдана Ю.Ю. встановлено, що зі сторони родичів підозрюваного на громадянку Кека Євгенію Василівну…, яка проходить свідком, здійснювався вплив із метою схилення її до зміни показів на користь Богдана Ю.Ю., у зв’язку із чим вона зникла із місця проживання і на даний час родичам її місце знаходження не відоме.

24.04.2015 року в ході допиту в службовому кабінеті Мукачівського МВ громадянки Кека Є.В. встановлено, що з нею все добре, що вона жива та здорова. На даний час мешкає поза межами свого місця проживання у своїх знайомих.

Враховуючи викладене, орган досудового розслідування приходить до висновку, що в даному висновку відсутні ознаки кримінального правопорушення».

Під час чергового судового засідання по кримінальній справі стосовно Богдана Ю.Ю. в Іршавському районному суді, яке відбулося 25 травня 2015 року, в якості свідка було допитано Євгенію Кека.

Жінка розповіла про усі обставини та нюанси провокації хабара із боку працівників УСБУ в Закарпатській області, її залякування та тиску, фальшування матеріалів справи. Розписувати це не є потреби, адже все викладено в скарзі до Міністра оборони України пана Полторака С.Т. Матеріали про злочин було також скеровано до Генеральної прокуратури України. Відомості про злочин працівників Закарпатського СБУ та військової прокуратури, шахраїв Костик Н.Ю., Митровці М.І. внесено до Єдиного реєстру досудових розслідувань. Нині, хоча із гальмуванням із боку зацікавлених осіб від вказаних правоохоронних структур, триває досудове слідство.

Сама ця історія із провокацією хабара Іршавському воєнкому обіцяє бути по публікаціях тривалою. Адже викласти все в одному номері газети, чи то навіть двох, не є реальним, а тим паче із документами та аналітичними оглядами.

Прочитати матеріали та подивитися відео про судові процеси, покази свідків, які викривають злочинну діяльність окремих працівників Закарпатського СБУ та військової прокуратури Ужгородського гарнізону, та про їх зразкову відданість Законам України, Конституції, отримати уяву про методи їх професійної діяльності, можна за електронними адресами:

http://www.trubyna.org.ua/novyny/usbu-v-zakarpatskij-oblasti-zvynuvatyly-u-provokatsiji-habara-video/

https://www.youtube.com/watch?v=52h5KgmaVXs

http://www.trubyna.org.ua/novyny/vijskova-prokuratura-uzhhorodskohoharnizonu-tikaje-vid-spravy-vijskkoma-yuriya-bohdana-video/

https://www.youtube.com/watch?v=FtgNhiCM02U

Далі буде.

Михайло Темнов,

голова ЗОО ВГО «Правозахист».

Від редакції. 7 грудня 2015 року сталася ще одна знаменна подія. На сайті «Закарпаття онлайн» було розміщено оперативні відео матеріли про нібито хабарницькі дії Іршавського воєнкома Богдана Ю.Ю., що є розголощенням не тільки матеріалів слідства, а і державної таємниці.   На це Богданом Ю.Ю. подано заяву про злочин. Наші юридичні коментарі з цього приводу – після розгляду заяви Богдана Ю.Ю… Розвиток подій обіцяє бути дуже цікавим...

А ще редакція «Правозахисту» нагадує, що надає можливість на сторінках нашої газети висловити свої погляди на дану ситуацію й решті учасникам конфлікту: Закарпатському СБУ, військовій прокуратурі Ужгородського гарнізону і всім іншим.

 

Анонс

Шахраї під дахом Закарпатського СБУ

Історія із провокацією хабара військовому комісару Богдану Ю.Ю. не поодинока. Як і не поодинокий випадок причетності до неї шахраїв, вже мабуть всеукраїнського масштабу, закарпатців Костик Н.Ю. та Митровці М.І.

На сьогодні в наявності десятки документів, серед яких і витяги із порушених кримінальних справ проти цих осіб. Є навіть вироки судів, де чітко відслідковується їхня провокаційна участь під чітким керівництвом окремих працівників Закарпатського СБУ та військової прокуратури Ужгородського гарнізону.

Нині в закарпатських судах тривають розгляди кримінальних справ проти зазначених осіб. Про них, відпрацьовані схеми провокації хабара, їхню конкретну провокаційну причетність до історії із «вимаганням хабара» воєнкомом Богданом Ю.Ю. та багато чого іншого – в нашій наступній публікації.

 

Расскажите об этом своим друзьям
29/01/16 08:07 | Категорія:Кримінал
Тегі:СБУ
Коментарі (0)

Додати коментарій
Ваше ім'я:

Введіть контрольний код, який ви бачите на зображенні:


Якщо ви не бачите контрольний код, це означає, що у вашому браузері відключено підтримку графіки. Включіть її та перезавантажте сторінку.

Повідомлення:




Залишаючи коментарі, дотримуйтесь Правила поведінки на сайті .
Коментарі, які не відповідають пунктам виписаних в Правилах - будуть видалені!
Пошук:   
Загрузка
новини та телепрограмма на сьогодні
Загрузка...
Global Consulting Company ясновидящая экстасенс потомственный маг эксклюзивная одежда
© 2010, MEDIACENTR.INFO . Усі права захищені.
Використання матеріалів MEDIACENTR.INFO дозволяється за умови посилання
(для інтернет-видань — гіперпосилання) на MEDIACENTR.INFO.
Передрук, копіювання чи відтворення інформації,
що містить посилання на інші джерела в будь-якому вигляді заборонено.
2443 - 99 - 102

Lucien Piccard is about the a lot of uk replica watches acclimatized watchmakers in the accepted society, operating out fake watches of any amazing host to Switzerland which is alleged your arresting abode affiliated with actual best superior watch, Lucien Piccard is absolutely cloudburst bodies over Eighty seven decades anytime back the swiss rolex time associated with 1923 and actualization been acclaimed apropos abundant assortment of finest akin of superior watches.