Великодні кошики з Ізи мандрують навіть за кордон

 В цьому сенсі є чим гордитися молодій жінці Олені Сабов. До знакового свята всіх християн вона з родиною підготувала на продаж понад тисячу кошиків. Їх садибу на вулиці Центральній,145 в Ізі знають люди не тільки з усієї області, але й  інших регіонів. Гарні кошики фактично притягнули до них увагу людей з вибагливим естетичним смаком, подарували нових друзів. Останні потім часто заїдуть і просто так до працьовитих і душевних Сабових — І Оленки, і її чоловіка Івана, і брата Василя, і матері Христини, вибагливої наставниці всієї рідні в таємничому фахові лозоплетіння.

  —В час, коли більшість сільських умільців роз’їхалися зі своїми виробами по Україні та за її межі, — повідомляє секретар Ізянської сільської ради Ольга Пасулька, — Олені Сабов та її рідні немає в цьому потреби. Їдуть не вони, а до них. Це — ознака загального визнання.

  А лозу, що дає в середньому приріст до двох із половиною метрів довжини на рік, ізяни вирощують самі на земельних паях і присадибних ділянках. Є значна плантація її в урочищі Кіреші. Земельний пай кожного — 0,87 соток. Всі люди з кошиками на Великдень і лозяними виробами для інших потреб роз’їхалися наразі по всій Україні, чимало з них помандрували в Росію та до кордону з Білоруссю, де в ближніх до сусідньої держави селах продають продукцію оптовим перекупникам звідти. Саме туди якраз від’їжджали кошикар зі стажем Вадим Вакаров, носила продукцію до своєї, готової до від’їзду, машини і його жвава сусідка Богдана Вовчок.

  Ярослав Пригара зараз торгує у Рівному. Кошики на продаж плели його дружина Олеся зі своїми батьками Василиною та Дмитром Кемінями. Ремесло всі вони засвоїли з раннього дитинства. Це відчувається по діях малої (ще й двох років не сповнилося) донечки Пригар — Антоніни. На руках вона пронизливо плаче. Коли ж мама дає змогу бабратися з лозою — щасливо затихає.

                      Василь Зубач