Цілі покоління в селі Іза Хустського району плекали на своїх присадибних ділянках гінку лозу, щоб творити з неї різні вироби. Та найвищими за рівнем майстерності вважаються в народі ті родини, котрі створюють Великодні кошики, які постійно користуються попитом у населення.
В цьому сенсі є чим гордитися
молодій жінці Олені Сабов. До знакового свята всіх християн вона з родиною
підготувала на продаж понад тисячу кошиків. Їх садибу на вулиці Центральній,145
в Ізі знають люди не тільки з усієї області, але й інших регіонів. Гарні кошики фактично
притягнули до них увагу людей з вибагливим естетичним смаком, подарували нових
друзів. Останні потім часто заїдуть і просто так до працьовитих і душевних Сабових
— І Оленки, і її чоловіка Івана, і брата Василя, і матері Христини, вибагливої
наставниці всієї рідні в таємничому фахові лозоплетіння.
—В час, коли більшість сільських умільців
роз’їхалися зі своїми виробами по Україні та за її межі, — повідомляє секретар
Ізянської сільської ради Ольга Пасулька, — Олені Сабов та її рідні немає в
цьому потреби. Їдуть не вони, а до них. Це — ознака загального визнання.
А лозу, що дає в середньому приріст до
двох із половиною метрів довжини на рік, ізяни вирощують самі на земельних паях
і присадибних ділянках. Є значна плантація її в урочищі Кіреші. Земельний пай
кожного — 0,87 соток. Всі люди з кошиками на Великдень і лозяними виробами для
інших потреб роз’їхалися наразі по всій Україні, чимало з них помандрували в
Росію та до кордону з Білоруссю, де в ближніх до сусідньої держави селах
продають продукцію оптовим перекупникам звідти. Саме туди якраз від’їжджали
кошикар зі стажем Вадим Вакаров, носила продукцію до своєї, готової до
від’їзду, машини і його жвава сусідка Богдана Вовчок.
Ярослав Пригара зараз торгує у Рівному.
Кошики на продаж плели його дружина Олеся зі своїми батьками Василиною та
Дмитром Кемінями. Ремесло всі вони засвоїли з раннього дитинства. Це
відчувається по діях малої (ще й двох років не сповнилося) донечки Пригар —
Антоніни. На руках вона пронизливо плаче. Коли ж мама дає змогу бабратися з
лозою — щасливо затихає.
Василь Зубач